Маруся Чурай ХХІ століття

Вступ

Ну що б, здавалося, слова?
Слова та голос. Бiльш нiчого.
А серце б`ється - ожива,
Як їх почує. Знать, од Бога
I голос той, i тi слова
Iдуть меж люди...

Т.Шевченко

Поетичне слово, дзвінкоголосе, як молодий струмок, поспішає бути почутим, відізватися у серцях людей, торкнути легкою ніжною мелодією нашої мови найтонші струни людських душ...

Літературна Полтавщина - це не тільки геніальні вчора i творчі здобутки великих i відомих письменників. Це i сьогодення, талановите й визнане в літературі, i молоде, зовсім юне, сповнене устремлінь у завтра.

Так, саме рядки Тараса Шевченка нагадала мені поезія Марії Бойко. Бо справді таки, мабуть, вiд Бога той поетичний дар, за покликом серця написані щирі рядки не байдужої до лiтератури людини, котра береже в серцi вiдчуття краси слова.

Витончена Марійчина поезія проймає душу як неповторна музика Всесвіту. емоцiйна, проникнута глибокими почуттями. Читаєш сонячні рядки – і серце, сковане кригою щоденних турбот, огортає тепла ніжність. Воно відтає, мов весняна земля, наповнюється почуттям любові до всього світу і бажанням жити. Адже полтавська поетеса Марія Бойко – саме є провісницею вічної весни. Дивишся на неї – юну, тендітну, красиву, і навіть не віриться, що її щедрий талант уже встиг явити світові майже чотири тисячі поезій. Найвідоміші співаки України пишаються тим, що виконують пісні на її вірші. А коли в залі звучить пісня “Моя Україна “ на слова Марії Бойко, всі слухають стоячи. Так буває тільки під час виконання гімну держави та Шевченківського “Заповіту”. Бо Марійчині пісні – то є голос живої душі, щирі мелодії із самого серця.

Те, що Марія встигла створити за останні 12 років, не завжди під силу навіть іменитим поетам, котрі сиплять римами, як горохом, і легко відчиняють двері будь-яких видавництв.

Чому я вибрала для реферату поезію саме Марії Бойко? Ще місяць назад я, крім її імені, майже нічого про неї не знала. Книжечка її творів попала до мне випадково. Але, прочитавши один вірш, другий, я вже не могла відірватися від збірки її творів, стала палкою шанувальницею її творів. Марія стала моєю улюбленою поетесою. Працюючи над рефератом, я ставила собі за мету ознайомити читачів моєї роботи з творчістю нашої видатної сучасниці. І якщо, ознайомившись з ним, десять чи двадцять моїх однокласників стануть такими ж шанувальниками її поезії, як і я, тоді вважатиму, що моя мета досягнута.

Марія Бойко - Маруся Чурай XXI століття

Дитинство поетеси

Народилася Марія Бойко 26 грудня 1976 року в Полтаві.

Виховували Марійку, як “квіточку”, у сонячному світлі любові з відчуттям абсолютної свободи вибору власних вчинків. Заборон просто не існувало. Вона вчилась на власних помилках, але й раділа своїм, хай і невеличким здобуткам і успіхам.

Свої перші знання про світ дівчинка отримувала з політичної карти світу ще в той час, коли ще не вміла ходити.

Були в неї дві найзаповітніші мрії – полетіти в космос і покататися верхи на коні. Головна пісенно-поетична мрія на той час ще просто не народилася. Завдяки цілеспрямованості дівчини її перша мрія здійснилася – вона змогла покататися на коні.

Вона виросла у бабусі, яка помітила перші римування дівчинки. Про справжні вірші на той час навіть не йшлося. Марійка читала дитячу поетичну збірку Михалкова й бавилась співзвуччями. Саме бабуся почала записувати віршики онучки. Але свідома поезія прийшла набагато пізніше.

І хоч навчалась дівчинка в математичному класі, часто в зошиті розв’язки задач чергувалися з написаними рядками віршів. А любов до пісні передалася Марії від дідуся Семена, який мав прекрасний тенор і залюбки виконував народні пісні.

Життєвий і творчий шлях Марійки Бойко

Перший успіх прийшов до Марійки ще у школі. У 15 років вона стала лауреатом І Всеукраїнського фестивалю дитячої творчості “Повір у себе” за вірш “Моя Полтава”. А наступного (1993 р.) вона двічі перемогла в такому ж конкурсі з творами “Моя Україна”, “Я їду до моря”, “Чари лісу” .

Важко збагнути, що дівчині з шкільної лави з такою силою художника вдалося проникнути в глибинні життєві пласти свого народу і створити поетичні твори, які ставали в ряд з народною піснею. Таку поезію могло породити тільки чисте й святе серце, яке ніжно любить свою землю, свій народ, живе його думами і болями. Її поезія проростає з джерел чарівної криниці. В ній філософська народна мудрість і росяниста свіжість таланту, ніжність душі і дитяча святість, вболівання за долю України, за відродження її духовності.

“Мелодії сопілки” (1994) – перша збірка Марійки Бойко, яку видано у видавництві "Полтавський літератор" з ініціативи Полтавської філії Суспільної Служби України на кошти нашої землячки з Канади Валентини Цурковської та її онуків – Наталки, Олександра, Василя і Луки.

Ця збірка Марійки з’явилась, коли їй було лише 17. Ось що писала тоді в своїй статті А.В.Лисенко: “Справді, таки мабуть, від Бога той поетичний дар, за покликом серця написані щирі рядки не байдужої до літератури людини, котра береже в серці відчуття краси слова. Образні вислови, що виникають у нашій уяві, влучно характеризують стан душі поетеси. Авторка порушує цілий ряд актуальних проблем нашої сучасності – соціальних, екології, духовності, людського щастя. Поезія Марії викликає естетичну насолоду, впливає на особистість. Збагачує інтелект, емоційну сферу, мораль”.

Друга книжка "Струни душі" 1999 року видання побачила світ за допомогою Національного ліцею міста Полтави, художнє оформлення створили учні образотворчого класу ліцею.

Також твори друкувалися в часописi "Молода Україна" (журнал української демократичної молоді, Торонто, Канада).

Третє видання "Промінь сонця" з'явилося завдяки допомозі обласного видавництва "Полтава" навесні 2002 року. Це вперше побачили світ вибрані твори молодої поетеси. Дана збірка стала своєрідним підсумком 10-річного творчого шляху.

Зараз Марії Бойко продовжує працювати над поемою “Квітка папороті”, над якою вона працює 12 років і готує до друку нову збірку.

Вийшли друком до 1100-рiчного ювілею Полтави кілька пісенників, до яких увійшли твори на вiршi М.В.Бойко. Твори постійно друкуються в періодичних виданнях, звучать у теле- та радiо-ефiрах. Бойко Марія Володимирівна - кореспондент служби інформації, автор програм ТОВ “Студія “Місто”.

Закінчила Харківський фінансово-економічний інститут, спеціальність економіст (1996), Полтавський державний педагогічний університет, спеціальність історія та педагогіка (2003).”Якщо я помилюся в орфографії чи пунктуації, то мене виправлять. Помилитися в історичному контексті це вже серйозніше,” - говорила вона, вступаючи до Полтавського педагогічного університету.

Зараз Марія Бойко працює на посаді кореспондента служби інформації, також створює телевізійну авторську літературну програму "Мереживо поезій", в якій пропагує українське Національне мистецтво у вимірах поетичного слова. Авторська програма "Мереживо поезій" не має аналогів у медiа-просторi України, робота автора відзначена у професійному виданні телебачення, радіо та кіно "Телерадiокур`єр". Бойко М.В. за останнє десятиліття співпрацювала з різними медіа-виробниками, є автором та ведучою багатьох тематичних телевізійних програм та фільмів, зокрема проекту “Поезії чарівна мить” (на протязі чотирьох років) та літературного оформлення історичного фільму до 1100-рiччя Полтави "О, Полтаво, моя любов".

М.В.Бойко відома широкому загалу поетеса. Всього за час з 1991 до 2003 року нею створено близько 4000 поезій. Більше 150 пісень записано на студіях звукозапису для професійного виконання. Побачили свiт аудiо- та CD- видання пісень на слова М.Бойко у виконанні народних i заслужених артистів України.

Ім’я Марії Бойко занесено до сучасної Української енциклопедії, започаткованої Національним комітетом премії імені Т.Г.Шевченка, а також до "Музичного реєстру".

Вільно володіє i пише українською та російською мовами. Крім лірики та пісенних текстів створює літературне оформлення театралізованих вистав i тематичних свят. Співпрацює з режисерською групою Всеукраїнського центру фестивалів та концертних програм. Бере активну участь у багатьох творчих заходах держави, області i міста, оглядах-конкурсах майстрів мистецтв та колективів художньої самодіяльності (1999, 2001, Київ), державних концертах до Дня Незалежності України (м. Київ), Днях культури України (Росія, 1996, 2002); (Білорусі, 1996, 1997); (Узбекистані, 1997, 2000); (Казахстані, 1999); (Туркменістані, 2001). Лише за період 2002-2003 рр., працюючи на посаді методиста Полтавського міського Будинку культури, нею було створено авторські розробки тематичних міських свят: літературні розробки до Дня захисту дітей, Дня меду, новорічних та Різдвяних заходів, сценарії до Дня конституції, Днів Незалежності, розважальні програми на “Сорочинському ярмарку”, традиційних великих святкових концертів до Дня міста.

Працює членом журі на Міжнародному фестивалі сучасної естрадної пісні "Захід ХХI століття" (м. Івано-Франківськ); конкурсі "Художнє читання" (м. Полтава), головою журі фестивалю "З вірою, надією i любов`ю в III тисячоліття" (Полтавський міський конкурс юних поетів). Дієво допомагає творчому становленню юних вокалістів і поетів.

Бойко М.В. була відзначена за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури Міністерством культури i мистецтв України (1995, 1996, 1997, 1998, 1999, 2000); Подякою Полтавської обласної Ради народних депутатів (2001); Почесною грамотою Полтавської обласної Ради з відзнакою (2002), Подякою міського голови м. Полтава (1999, 2002); Почесною грамотою виконавчого комітету Полтавської міської Ради (1998, лютий 2002, березень 2002, з відзнакою травень 2002), у справах сім'ї та молоді (2002), Грамотою Полтавського обласного управління у справах сім’ї та молоді, Дипломами лауреата Всеукраїнського фестивалю сучасної пiснi "Пiсенний Вернiсаж" та ін.

В грудні 2001 року до численних нагород приєдналася дуже важлива – державного рівня. Медаль Президента України за працю і звитягу”. Серед 50 нагороджених іменитих і сивочолих вона була одна – юна, чарівна, тендітна Але така працелюбна і смілива дівчина, яка зуміла взяти Україну в полон поетичної краси.

Тематика творів М.В. Бойко

Тематика творів Марії Бойко надзвичайно різноманітна. Це і її твори про рідний край: Полтаву та Україну, любовна й пейзажна лірика, вірші про матір та любов до неї, її роздуми над змістом життя, вірші про дружбу, про поета і поезію, колискові, про плинність часу, про чорнобильську трагедію.

Вірші про Полтаву

Полтаві поетеса присвятила цілий цикл своїх творів “Величальна Полтаві” і окремі поезії. Для неї Полтава – перш за все “співоча земле”, “край талановитий...”, який “натхнення геніям...щедро дарував”. Багато віршів про Полтаву присвячено її історії. Письменниця зображує Полтаву і у козацькі часи, і те як “полтавський полк пройшов шляхами слави”, як “наш край нерідко війни руйнували”.

Полтава - це древнє і вічно молоде місто, бо “одинадцять століть – і багато, і мало...”

Письменниця вважає, що сини полтавські завжди не тільки сміло захищали рідну Полтаву, але й всю Україну. Вони навчилися “виборювати волю для Держави...” Марія Бойко вірить, що слава Полтави ніколи не згасне у віках.

Та Полтава Марії Бойко багата не тільки відданими синами, але й талантами. Улюблений образ Марії Бойко – Маруся Чурай (“Співоча земле! Край талановитий!”, “Полтавська душа”, “Легенда про Полтаву” та інші), яка “пісні чарівні людям в світ несла”. Для Марійки Бойко Маруся – пісенна душа рідного краю, її слава і доля.

В їх долях є багато спільного. Обоє молоді і красиві, з палким серцем, що вміє кохати. Обидві писали пісні для народу, і линула пісня над Полтавським краєм і всією Україною. Навіть ім’я у них однакове: Маруся і Марія – “Маруся Чурай XXІ століття”.

З якою любов’ю вона змальовує Марусю Чураївну:

“Жила собі Маруся-чарiвниця.
Та Чураївна гожа, як весна.
Життя дало їй небуденну долю.
Пісні чарівні людям в світ несла.”
(“Легенда про Полтаву”)

“Так жила, i співала й кохала,
Як народ у єдиній душі.
I легендою...Піснею стала...
Бо й сама дарувала пісні.”
(“Полтавська душа”)

Змальована Марією Полтава невіддільна від пісні, яка “луною крилатою йде”. Її зачаровує “Ворскли тихої лагідний наспів”.

“А та Полтава й досі чарівна
Полтавками i щирими піснями.”

Полтава змалку талантам ...навчала дітей, навчала співати пісень, народних, щирих, як молитва.

То Котляревський, Лисенко, Мазепа,
Закарбували в вічності ім’я
Твоє, Полтаво, ніжна квітко степу,
Ти їх натхнення, їх Свята земля...

Дівчина не може зрадити рідному місту. Часто вона порівнює себе з птахом, який на зиму відлітає у теплі краї, але потім навесні завжди повертається у рідні краї:

“...прилітає з вирію лелека
До витоків, до Ворскли берегів”.
(“Полтава”)

Її теж ваблять різні країни, незвідані світи. Але завжди в поїздці вона мріє про повернення додому, до рідної домівки, до Полтави:

“Хоч i вабить мене далина,
Та не зраджу Полтаву ніколи,
Ти для мене у свiтi одна -
Моє щастя, мій дім, моя доля!”
(“Моя рідна Полтава”)

“Я бажаю полинути птахом
У незнані світи i країни,
Та завжди повертатись до хати -
У домівку мою, в Україну”.
(Бажання)

Для поетеси Полтава “вічно молода і “сьогодні ... ще краща ніж торік”. (“Величальна Полтаві”). Це “... колиска надії й краси”, “край любові”.

З якою любов’ю Марія змальовує природу Полтави:

“Пливла собі колись у давнину
Замріяна i тиха річка Лтава...
Та Лтава невелика й нестрiмка,
Лиш солов`ї співали берегами.”
(“Легенда про Полтаву”)

“Любе місто моє,
Я кохаю тебе
За твої світанкові привіти...
За каштани твої,
З а твоїх солов`їв,
За усмішку весняних квітів.”
(“Полтаві”)

Її душу чарують Ворскла, як стрічка у косах, вишневі садочки, весняні перші квіти, барвінок, що Весна заплила, “щоб в добрі і щасті жити. Калини світ, щоб гарною була”, “садів замріяне тепло”, “сонце, скупане в росі”, “спів молодих вітрів”.

М.Бойко вірить в щасливу долю рідного міста, в його подальший розквіт. Вона Полтаві палко бажає:

“Так живи! Так рости!
Мрію в серці неси.
Розквітай мережковим віночком...”
(“Полтаві”)

Поезії про Україну, про рідну мову, про пісню

Невіддільна від теми Полтави тема великої Батьківщини - рідної України. Перша пісня, написана нею в 17 років (“Моя Україна”), вражає серйозністю думок, зрілістю почуттів і дитячою щирістю. Простими словами, щирими й задушевними, зрозуміли й близькими кожній людині, без зайвого пафосу вона зображає свою Вітчизну, рідну Україну, яка в її серці невіддільна від родини:

“Золотавий вечір впав на тихі верби.
Солов`їна пісня лине вдалині.
I мрійлива річка між гаями в`ється.
Все це Україна, все це я i ти.

Мріється тут легко під пісні сопілки.
Доле, моя доле, щастя принеси !..
Щоб моя родина та моя Вкраїна
В мирі та єднанні до віку жили...

Це моя країна, тут моє коріння,
Мова моя рідна та мої батьки.
В свiтi все минає, тільки зостається
Мамине кохання та любов землі.”

Продовжує тему України вірш “Не забувай”. І як дружня порада молодому поколінню звучить цей вірш. Тут звучить і любов до Вкраїни, яка перегукується з любов’ю до матері, і любов до рідного слова, і віра в щасливе майбутнє рідної землі.

“Не забувай ніколи рідну мову.
Не забувай любити свою неньку...
Не забувай ніколи Україну,
Її пісні i вроду калинову,
Її людей i тепле рідне слово,
Своє коріння i свою родину.”

Поетеса любить рідну українську мову, для якої вона знайшла найкращі епітети.

“Мова моя, як барвінок, духмяна,
Пахнеш м`ятою влітку i хлібом землі.
Срібно й легко іскришся своїми піснями,
Ти, вогниста i щира, як мрії мої.
Ллється, як річка, то тиха, то бистра,
Слово, чисте й прозоре, як ранком роса.
Створена Богом мова для нашої пісні,
Мово! Гордість моя, моя вічна краса.”
(“Рідна мова”)

“I лунає пісня й щира мова,
Ніби Україна заспівала.
I воскресла воля наша й слава,
Й лине понад світом рідне слово.”
(“Чарівна криниця”)

“Я пізнала б всі мови на світі,
Tа своя наймилішою буде.
Жодна мудрість не може змінити
Колискову моєї матусі.”
(“Бажання”).

Без пісень, як і без рідної мови, неможлива Україна. Знайомство людини з піснею починається з колискової матері. Далі пісня супроводжує все життя людини. З нею легко працювати, долати перепони в житті, з нею легше жити. А для українців, на думку Марічки, пісня – щось особливе, святе. В українській пісні відображена історія народу, його болі та радощі. Ось як пише вона про це у вірші “Без пісень які ми українці”:

“Без пісень які ми українці,
Без сумних i радісних пісень?
Першу пісню чуємо в колисці,
Нас вона усе життя веде.
Пісня здатна подолати відчай,
Щедрий на мелодії наш край.
...
З піснею у світі краще жити,
Заспіваймо, браття, знов i знов!”

Лірика, присвячена матері

Любов до України, любов до Полтави починалася для Марічки з любові до найближчої людині - матері. З великою теплотою згадує поетеса своє дитинство, тепло материнських рук, колискові, що співала своїй доні її матуся. Через роки пронесла Маруся любов, до цієї жінки, яка і зараз є її опорою, другом, порадницею. Для своєї матері Марія не жалкує ніжних слів: мама, мамочка, ненька, мамуся, матуся, ласкаве сонечко, віра й надія в житті. Їй Марійка присвячені багато своїх віршів, які чарують душу своєю щирістю і ніжністю. Мати залишається для поетеси вічно молодою:

“Не владен час над маминим життям”.

А сама Марійка почуває себе дитиною поряд із матір’ю: “Я знов дитина поряд із тобою”.

Ім’я матері для неї святе. Ось як вона пише у вірші “Мамочко! Нене, мамусю, матусе...”:

“Мамочко! Слів найдорожчих замало,
щоб розповісти, ким ти для нас є...”

Але які щирі слова вона знаходить для звеличення своєї мами:

“Ти неповторна, наче літній промінь,
Бо сяє мудрість у твоїх очах...
В твоїх долонях Всесвіт із любові.
Мій оберіг від всіх негод земних”.
(“Мамо, мила, єдина”)

В багатьох віршах Марія висловлює свою вдячність матері за те, що “ми у любові твоїй виростали”, за те, що “серце твоє нас у свiтi цім гріє”, за своє щасливе дитинство.

І звертаючись до читача, вона прохає, пронести любов до матері через все життя:

“...Не забувай любити свою неньку,
Для неї ти усе іще маленький,
I пісню її першу колискову“.
(“Не забувай”)

Колискові пісні

Особливе місце в поезії Марії Бойко займають колискові пісні. Цій темі присвячено багато віршів: “Колискова”, “Сину мій, сину”, “Над колискою”, “Колискова доні”.

Філософська лірика Марії Бойко

У багатьох своїх творах Марія Бойко проявляє себе як сильна особистість. Вона вважає, що “не соромно впасти, а соромно втратити віру”.

Поетеса переконана, що не можна коритися долі, не можна зневіритися і перестати боротися за своє щастя. Людина повинна бути хазяїном своєї долі.

Вона вважає, що “на помилку здатне у світі усе, що живе”. Але людина повинна вчитися на своїх помилках. Поетеса вірить, що страждання повинні навчити людину переборювати труднощі, ставати сильнішою духом.

Марія дає пораду ніколи не впадати у відчай, а навпаки запалити “...хоч крихітну іскру святу”, іскру надії.

Поетеса прагне встигнути сказати в своєму житті добрі слова, зробити добро. “Ласкаве слово не тримай...” – пише вона у однойменному вірші, бо ласкаве слово завжди пробуджує радість, дарує душевне тепло.

“У горі і радості поряд...” – цей вірш письменниця присвячує високій дружбі, яка “ріднить і єднає” серця. Друзі і в радості, і в горі повинні бути поряд, навіть останній окраєць хліба ділити на двох. Дружба для Марії – це найдорожчий скарб у житті, який треба берегти. Для неї дружба вічна, вона вірить, що ніщо не зможе здолати дружбу, навіть доля.

Пейзажна й інтимна лірика поетеси

Вже у другій своїй пісні “Чари лісу” Марія Бойко зображує чарівний світ природи. Навіть такі звичні “гілочки дикого клену”, “шелест берізки” викликають у неї душевну насолоду.

Велику увагу приділяє письменниця приділяє інтимній ліриці. Лірична героїня інтимної лірики Марії Бойко не уявляє своє життя без коханого, в якому єдиний зміст її життя, прагне “всім серцем жити і любити”, вірить, що любов подолає будь-які труднощі і розлуки. І навіть, коли у неї є остання надія на любов – вона щаслива.

Лірична героїня поетеси мріє пронести свою любов через усе життя, “серед громів і блискавиць”. Для неї сенс життя – “не в блиску діадем”, а в щасті бути з тим, кого ти кохаєш, і цього можна чекати багато років, ціле життя, хоч вона і знає, що “у чеканні і любові шляхів не буває легких”. Вона ніжна й лагідна, але в той же час дуже сильна і заради щастя коханого здатна пожертвувати власним щастям.

Висновки

Писати про поезію Марії Бойко і легко, і водночас важко. Легко, бо вона зрозуміла, задушевна, легко сприймається, легко читається. Важко, бо кожен рядок подобається, кожна фраза знаходить відгук в моїй душі і важко вибрати найкращі, кожну строфу хочеться процитувати.

Щоб зрозуміти Марійчину поезію, не треба читати критичної літератури, а варто лише відкрити книжку і читати, читати, читати. А як почнеш читати, не можеш відірватися. Її поезія близька нам, бо ті думки і почуття, що висловлює автор, близькі нам, справжнім полтавцям. Ми так же, як і вона, любимо свою Полтаву, душею вболіваємо за долю України, любимо свою маму. Та тільки її почуття більш глибокі. А ще вона щирим, образним словом вміє з такою геніальністю висловити ці почуття, донести їх до серця і душі кожного українця.

Дуже хочеться, щоб всі школярі вивчали поезію Марії Бойко, бо це і історія рідного краю, і мораль, це і насолода. А ще, щоб її книжки виходили більшим тиражем, щоб збірка її поезій стала настільною книжкою у кожній родині. Дай Боже їй здоров’я і щастя, щоб ще довгі роки радувала вона нас своєю поезією.